Описание
Кохання
Це було дуже давно, в 1940 році, На~а." тоді було 15 років. Худенька, з великою ко¬сою, в яку заплетена мотузка замість стрічки. Працювала вона по сусідству в за можних людей. Наталія була єдиною донь кою Мотрі.
Дівчина пасла та доглядала свиней, по ралася по господарству, мазала підлогу Літала, немов пташка. Наталія не поміча ла, як до неї придивляється єдиний син ха зяїв Іван. Він був старший за неї на 5 рокіЕ Раніше Іван її не помічав, а тепер, коли На таля пурхала в дворі, він милувався нею.
Хазяїни теж любили дівчину, дякувал Мотрі за доньку.
Однової зміни. Та на душі було якось моторошно, тривожно. Пережи¬вала за свого сина Олега.
Сказати, що Ніна Олексіїв¬на любила свою дитину, це те саме, що не сказати нічого. З першої хвилини народження сина вона стала жити лише ним і лише для нього. Навіть чоловік не витримав такої безтямної материнської лю-бові й залишив сім'ю. Ніну це не дуже засмутило, адже І любов сина тепер повністю мала належати лише їй одній. Добре, що ко¬лишній чоловік не претендував на житлову площу й новенька трикім¬натна квартира залишилася їй і сину. І все було б добре,якби не оте Олегове зізнан¬ня...
- Скоро стану батьком, а ти - ба¬бусею.
Ніна Олексіївна зраділа, вона вже давно мріяла про онучат, потайки
від сина навіть речей дитячих нав'язала. Та й Олегу треба одружуватися, не весь же вік парубкувати.
- От і добре. Катя - гарна дівчина і... - ще щось хотіла додати, проте не встигла.
- Мамо, ну яка Катя? Це - Свєтка! - з неприхованим роздратуванням кинув син.
- Будете одружуватися? - наважилася запитати.
- Звісно ж, ні! Не кохаю я її, і дитина мені не потрібна. Хочу пожити ще для себе, встигну ярмо на шию повісити. А Свєта хай як хоче. Вирішила народжу¬вати, то хай няньчить.
...Чергування закінчилося, й Ніна Олексіївна, зібравши речі, пішла додому. З думок не виходив Олег. І як воно все буде? Дитя не винне, що батьки не мо¬жуть порозумітися, але Олега було більше шкода. І вона, як добра, любляча мати, буде захищати свого сина до останнього, ніж потім мучитися і дивитися на страждання своєї єдиної дитини.
Коли до під'їзду залишалося декілька кроків, жінка помітила руденьке коше¬ня, яке живою грудочкою притискалося до холодної панелі будинку й жалібно нявчало. Ніна Олексіївна зупинилася й подумки вилаяла тих бездушних людей, які викинули кошеня на смітник. Рука сама потягнулася до беззахисної тва¬ринки. Піднявшись до квартири, почула, як кошеня, відігрівшись, вдячно замур¬котіло.
Сина вдома не було. Похапцем кинулася готувати вечерю. У двері хтось постукав. На порозі стояло молоденьке дівча, в руках - невеликий білий згор¬ток, перев'язаний синім бантом.
«Так ось вона яка, ця Свєтка. І дитинка, це, певно, хлопчик», - подумки здогадалася Ніна Олексіївна. Вона була розчарована. Очікувала побачити пе¬ред собою гідну суперницю, а виявилося, що ця Свєтка не сьогодні-вчора шко-лу закінчила. Якась невиразна, зіщулена. І що Олежик у ній міг знайти? Ясно, вона йому не пара.
- Олега вдома немає, та й чекати його не треба, пізно повернеться. Ось, візьми, - вона простягнула дівчині конверт, - я назбирала трохи грошей, ку¬пиш що треба дитині.
Свєта заперечливо похитала головою:
- Я прийшла Олегу показати сина, а від вас мені нічого не треба.
- Знаю я таких, як ти. Тобі б тільки вчепитися за когось. А потім і частину квартири будеш вимагати, прописку міську... Не хотів Олег цієї дитини, і ти це знаєш, тож тепер розраховуй лише на себе, - Ніна Олексіївна ще щось образ¬ливе хотіла сказати, але не встигла.
Маля заплакало. Вона зиркнула на обличчя малого і... впізнала в нього бла¬китні оченята свого Олежика, кирпатий носик, навіть губенята він складав точ¬нісінько так, як колись Олег, коли шукав її грудей. На мить її серце відтануло й захотілося потримати онучка, але це була лише хвилина. Вона не дозволить цій. зайді зіпсувати життя єдиному синочку!
їхні погляди зустрілися. Очі матері, волосся якої щедро посрі
